Строительстов и ремонт

Матеріали, використовувані для облицювання фасадів, неоднаково сприймають вплив ультрафіолетового випромінювання. Наприклад, сонячне випромінювання майже не впливає на керамічну плитку й метали без нанесених на них полімерних покриттів. Різні ж лаки й фарби не відрізняються високою стійкістю до ультрафіолету,

під впливом якого вони розтріскуються. Деякі матеріали не втрачають своїх фізичних характеристик, але міняються зовні. Приміром, деякі фарби й полімерні покриття вицвітають або втрачають свій первісний блиск. Тому при виборі матеріалу для обробки фасаду, особливо на сонячній стороні, варто враховувати його світлостійкість. Матеріалом, що часто використовують для зовнішньої й внутрішньої обробки будинків, є фасадна плитка на цементно-піщаній основі. Звичайно вона кріпиться за допомогою цементного клею. Її застосовують для обробки цоколя, фасаду, балконів, лоджій і інтер’єрів. У декоративних цілях вона може імітувати обробку старою цеглою або «колотим каменем». На відміну від цегли, цементно-піщану плитку випускають різних квітів. При цьому вона не вимагає особливого відходу й періодичного ремонту. До того ж вона має малу вагу, що дозволяє обробляти й дерев’яні будинки — це підвищує їх влаго- і вогнестійкість.
Для досягнення мінімальної товщини виробу, а отже й зниження його ваги, цементно-піщану плитку роблять по вибролитьевой технології. Таким чином, маса 1 м2 облицювання не перевищує 16 кг. Виробу витримують більше 200 циклів « замерзання-відтавання», паропроницаемы й відрізняються низьким водопоглиненням (близько 3%). Для зниження цієї цифри до 0, 2-0,3%, застосовують гідрофобні склади на силіконовій основі. При цьому стіни залишаються паропроницаемы.
При роботі з важкою фасадною плиткою, для запобігання сповзання облицювання, використовують оздоблювальні елементи із залитими анкерами з металевого дроту
Плитку укладають при добовій температурі не нижче +5С и при денний — не вище +25С. У жарку погоду не слід замочувати її у воді. Необхідно лише небагато обляпати тильну поверхню, а потім нанести на неї еластичний морозостійкий цементний клей. Зазори між плитками зашпаровують затіркою для широких швів. Клей і затірка не повинні попадати на лицьову поверхню плитки. Верхнє клейове з’єднання плитки потрібно захищати відливами від дії атмосферних опадів
Для обробки зовнішніх стін можна застосовувати цегла. Можлива товщина облицювання: ціла довжина, 1/2 або 12,5 див або ж поставлений на ребро — 6,5 див. Цегли укладають на розчині 1:2:9 (відповідно, цемент, вапняне тісто, пісок). Облицювання кріплять до стіни цвяхами, голівки яких ховають у швах кладки. Можна використовувати кляммеры з оцинкованої покрівельної сталі, один кінець яких прибивають до стіни, а іншої вводять у кладку на 7-10 см. Необхідно залишати повітряний простір, для його провітрювання якого внизу облицювання залишають отвори, затягнуті сіткою. Кладку із цегли не доводять до карниза на один ряд. Цегельне облицювання опирається на виходи цоколя шириною 13 або 10 см.
Для зовнішнього обшивання дерев’яних стін дошки ставлять вертикально або горизонтально. Обробка виконується по маякових рейках перетином 50×50 мм або брусам, які прибиваються до стін через 60-70 см. Горизонтальне обшивання робиться звичайно внахлест. Для неї використовують дошки товщиною 2, 0-2,5 див і шириною 12-15 см. Вони можуть бути обрізними, шпунтованими або напівшпунтованими. Кути будинку обшивають вертикальними кутовими брусами. Вертикальне обшивання виконується з дощок 2×15 див, щілини між якими закриваються рейками. Щоб зменшити продувність стін, зовні їх покривають двома-трьома шарами будівельного паперу. Не слід використовувати толь або руберойд, інакше це приведе до утворення конденсату, особливо в зимовий час